"Грузинська мрія" святкує свою перемогу: чи мають опозиційні сили можливість для революційних змін?

Мітинг проти фальсифікації виборів. Тбілісі, 17 листопада 2024 року

У суботу, 16 листопада, Центральна виборча комісія Грузії оголосила остаточні результати парламентських виборів, які відбулися 26 жовтня.

"Складено підсумковий протокол. Таким чином, виборчий процес офіційно завершено", - повідомив голова Центральної виборчої комісії Георгій Каландарішвілі. Оголосити про закінчення виборів не завадили ані численні протести під офісом виборчої комісії, ані жорстка критика з боку західних спостерігачів, ані навіть інцидент з фарбою, що трапився з самим головою ЦВК.

На перший погляд, це тріумф правлячої партії "Грузинська мрія", яка здобула понад половину місць у новому парламенті. Це дозволяє їй самостійно сформувати як уряд, так і визначити політичний курс країни. Вже оголошено, що перше засідання щойно обраного парламенту планується на 25 листопада.

Оскільки термін президенства Саломе Зурабішвілі незабаром завершиться, варто зазначити, що тепер вибори глави держави проходять за участю депутатів та представників місцевого самоврядування. Це вказує на те, що результати цих виборів вже можна вважати передбачуваними.

Проте ця перемога "Грузинської мрії" може стати пірровою.

Прогнозування завершення протестів може виявитися недоцільним, і, що більше, можливе їхнє загострення. Не випадково в центрі Тбілісі вже встановлено намети.

Найважливіше, що влада Грузії вперше зіштовхнулася з ситуацією, коли її легітимність може викликати сумніви у західних країн. В результаті цього, сценарій повної ізоляції Грузії виглядає цілком ймовірним.

Одним із основних факторів початкової перемоги "Грузинської мрії" стало розділення опозиційних сил та певне здивування від обсягів фальсифікацій під час виборів 26 жовтня.

Великі акції протесту розпочалися всього через кілька днів після завершення голосування, і, що важливо, перший масовий протест за тривалий час став єдиним.

Опозиція, виявляється, оберігала ресурси своїх прихильників, але ця тактика виявилася явно невірною. Протести, які їй вдалося організувати – дійсно масові – відзначалися особливою мирністю, що не дозволило їм суттєво вплинути на наміри влади.

У ситуації, коли судова система піддається майже повному контролю (хоча один суддя раптом вирішив підтримати справедливість), влада не відчувала страху перед можливими оскарженнями виборчих результатів.

Звичайно, впевненість "Грузинської мрії" підсилена успіхом Дональда Трампа на американських виборах.

Влада Тбілісі сподівається, що під керівництвом нового президента Сполучені Штати, а потім і Європа, зменшать акцент на демократичних нормах і будуть діяти відповідно до принципів реальної політики. Однак, про те, чому ці сподівання можуть не здійснитися, ми поговоримо далі.

Врешті-решт, уряд Грузії має надію, що протестувальники вичерпають свої ресурси. З цієї причини влада обирає стриманість у застосуванні сили, віддаючи перевагу вичікувальній тактиці.

Справді, у Тбілісі люди, як правило, рідше виходять на протести за поганих погодних умов. А в листопаді-грудні є висока ймовірність негоди.

Також варто зазначити, що наближається новорічна метушня. Ніхто не здивується, адже в Грузії святкування Нового року є особливо улюбленим, і його святкування може тривати майже два тижні.

І це повністю відповідає стратегії "Грузинської мрії" - перемогти протести, виснаживши їх, легалізувати результат виборів, а потім вступити в переговори з ЄС, пропонуючи певні поступки в обмін на визнання виборів.

Проте ухвала Центральної виборчої комісії є лише частковим успіхом.

Цю ухвалу ще потрібно втілити в життя, активізувавши діяльність нового парламенту. Однак у "Грузинської мрії" можуть виникнути певні труднощі з цим.

Одним з рідкісних засобів, якими користується опозиція, є відмова від участі у парламентських засіданнях.

Грузинська влада вжила заходів для захисту своїх інтересів, позбавивши опозицію можливості паралізувати діяльність парламенту. Таку ж стратегію намагалася втілити грузинська опозиція у 2020 році. Тоді їхнє рішення не брати участь у парламентських засіданнях могло призвести до необхідності проведення нових виборів, оскільки для першої сесії новообраного парламенту потрібно було, щоб не менше 100 з 150 депутатів були присутніми.

У той момент "Грузинську мрію" фактично врятував голова Європейської ради Шарль Мішель, який представив компромісне рішення для виходу з політичної кризи. Однак це втручання в підсумку виявилося вигідним для "Мрії".

Однак напередодні цьогорічних виборів "Грузинська мрія" спростила старт роботи нового парламенту - тепер для його відкриття достатньо лише простої більшості депутатів.

Відповідаючи на це, опозиція застерігає про можливість бойкоту законодавчих процесів, щоб не надавати легітимності парламенту, який був обраний з численними порушеннями.

Більше того, опозиційні сили намагаються зібрати мандати, хоча здійснити це буде вкрай складно.

Ця невизначеність надає "Грузинській мрії" можливість або придбати, або залякати деяких представників опозиції.

Це залякування вже відбулося. Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе висловив погрози опозиційним силам, заявивши про можливість заборони, якщо вони ухиляться від діяльності в парламенті.

А оскільки у "Грузинської мрії" немає конституційної більшості, то таку заборону має оголосити Конституційний суд. Який, як підказує минулий досвід, сумлінно виконує будь-які побажання влади.

Однак такий сценарій лише посилить аргументи тих західних політиків, які вимагають не визнавати ні минулі вибори, ні легітимність нового парламенту.

Ще один фактор, що може суттєво вплинути на результати виборів, - це публікація повного звіту Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.

Західні країни очікують саме цей звіт для того, щоб прийняти фінальне рішення про визнання або невизнання результатів попередніх виборів, а отже, і легітимності влади в державі.

Проте не слід надмірно підкреслювати результати цієї місії. Як демонструє досвід, подібні звіти часто мають розпливчастий характер, що дозволяє приймати рішення в будь-якому напрямку.

Проте ця публікація все ж матиме своє значення. Вона спонукатиме західні держави нарешті визначитися і ухвалити політичне рішення - чи визнавати результати виборів 26 жовтня та легітимність нової старої влади Грузії.

Імовірність того, що не буде визнання, зовсім не є нульовою.

Різноманітні дослідження вказують на організацію схем фальсифікації, скупку голосів та залякування виборців – обсяги цих правопорушень не мають аналогів в сучасній історії Грузії.

У тандемі зі США лідери провідних і не провідних країн Євросоюзу один за одним критикують вибори, що відбулися в Грузії, і вимагають міжнародного розслідування.

Також втратила свою значущість думка про те, що додатковий тиск на грузинську владу може спонукати її відмовитися від співпраці із Заходом і звернутися до Росії — цей процес вже має місце, і в разі визнання виборів він лише посилиться.

При цьому дрейф офіційного Тбілісі йде не тільки в бік РФ, а й Ірану - і це може бути дуже болісно сприйнято адміністрацією Дональда Трампа. Тим паче, що прихильників запровадження санкцій проти ключових осіб "Грузинської мрії", і насамперед - проти засновника партії олігарха Бідзіни Іванішвілі, чимало і в лавах Республіканської партії.

Знову наголосимо, що вирішальне слово про визнання або невизнання виборів залишиться за політичною волею.

Отже, документ буде враховувати не лише поради міжнародних спостерігачів, а й політичні обставини у Білому домі, а також готовність європейських лідерів до рішучих дій (на жаль, можливості Європейського Союзу часто стримуються великим союзником грузинської влади Віктором Орбаном).

Проте на остаточне рішення також мають вплив як події вуличних протестів, так і рішучість опозиційних депутатів протистояти тиску з боку влади.

І якщо протести в Тбілісі не підуть на спад - ігнорувати їх буде дуже непросто.

Зрештою, у грузинському суспільстві зростає відчуття безнадії щодо Заходу, оскільки дана їм перед виборами обіцянка вжити найсуворіших заходів у разі, якщо "Грузинська мрія" посміє фальсифікувати вибори, не виконується.

Крім того, уряд "Грузинської мрії" не соромиться застосовувати образливі епітети щодо своїх європейських партнерів і відверто відмовляється від зустрічей з ними.

Наприклад, 11 листопада Тбілісі відвідала делегація парламентаріїв восьми країн-членів ЄС: голови комітетів із зовнішніх зв'язків парламентів Німеччини, Франції, Фінляндії, Швеції, Естонії, Польщі, Латвії та Литви. Незважаючи на їхню готовність і висловлене бажання, жоден високопоставлений чиновник "Грузинської мрії" з ними не зустрівся.

Генеральний секретар партії "Грузинська мрія" та мер Тбілісі Каха Каладзе в свою чергу охарактеризував європейських депутатів як лінюх.

У цій ситуації скасування санкцій буде поразкою як для Заходу, так і для Грузії. Це має стати зрозумілим і для Брюсселя, і для Вашингтона.

Certainly! Here’s a unique version of the text: "#####".

І ось, основне запитання: які наслідки матиме невизнання виборів у Грузії з боку західних країн та введення санкцій проти її уряду?

Відповідь насправді очевидна: практично все або ж більшість.

Досвід Революції троянд виявився неактуальним для сьогоднішньої Грузії, оскільки 2003 року державний апарат був повністю демотивований і не готовий за будь-яку ціну стояти за владу.

Дванадцять років правління "Грузинської мрії" суттєво трансформували ситуацію в країні: ані численні маніпуляції під час виборів, ані зміщення зовнішньої політики в бік Росії не викликали протестів з боку державних структур.

І це стало ключовою причиною нинішніх успіхів "Грузинської мрії". І водночас - її слабкістю.

Досі в ЄС і США уникали по-справжньому жорсткої політики щодо Грузії.

При цьому 90% населення Грузії виступає за європейський напрямок розвитку країни, а близько 89% громадян проти поглиблення відносин з Росією.

А до того ж грузинська економіка залежна від західних ринків та інвестицій. І замінити їх Росія вже не зможе.

Перемога Грузії, яка прагне до європейської інтеграції, не обіцяє бути простою. Проте, рішучість Заходу може допомогти подолати відчуття розчарування і виснаження, надаючи справжню можливість для досягнення успіху.

Аміран Хевцуріані, професор в Грузинському технічному університеті та засновник Грузинсько-Українського центру, родом з Тбілісі.