Грузії не вдасться уникнути ласки Кремля.

Прагнення "Грузинської мрії" утримати владу за всяку ціну прирікає Тбілісі на залежність від Росії - до того ж за різних сценаріїв подальшого розвитку ситуації у Грузії, вважає Іван Преображенський.

Центрвиборчком Грузії направив запит до генеральної прокуратури з метою розслідування заяв щодо можливих фальсифікацій на парламентських виборах, що відбулися 26 жовтня. Таку ініціативу підтримали як президент США Джо Байден, так і верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Жозеп Боррель. Проте, здається, що Центрвиборчком, що знаходиться під контролем правлячої партії "Грузинська мрія", не має наміру йти на поступки західним політикам. Серед потенційних фігурантів розслідування опинилася й президентка Саломе Зурабішвілі, яка, разом з опозиційними силами, не визнала результати виборів і закликала громадян до протестних акцій.

Зурабішвілі стверджує, що визнання успіху "Грузинської мрії" мільярдера Іванішвілі є аналогічним до того, що визнати підпорядкування Росії.

Заява партії "Грузинська мрія" про отриману перемогу (хоча конституційна більшість у 75% парламентських місць їй і не вдалася) створює в Грузії ситуацію, що нагадує безвихідь. Опозиційні сили та президент переконані, що вибори відбулися з грубими порушеннями. Подібні думки висловлюють і західні спостерігачі. Однак ймовірність того, що грузинська влада врахує ці зауваження і перегляне результати, вкрай мала. Заяви про те, що всі їхні опоненти є ворогами народу та країни, які пролунали перед виборами, фактично закрили шлях до будь-яких можливих компромісів.

Тим часом єдиний оптимальний для грузинського суспільства і держави вихід у цій ситуації - це саме компроміс між владою та опозицією. Байдуже, чи-то за посередництва Заходу, чи президентки Зурабішвілі, чи угорського лідера Орбана, чи, наприклад, вірменського прем'єра Пашиняна.

У такому разі можна буде виявити й нейтралізувати найвідвертіші фальсифікації, сформувати новий парламент, у якому буде чесно представлена опозиція і сформовано новий уряд. Зрозуміло, теж компромісний, наприклад - за участю представників усіх партій і блоків, які пройшли до парламенту. Щоправда, малоймовірно, що на такий варіант підуть Іванішвілі або його опоненти. Не допоможе тут і західний тиск.

Опозиція може спробувати змусити владу визнати фальсифікації та піти, застосовуючи силу, якщо будуть чинитися значні зовнішні впливи та масові протести в Грузії. Проте наразі немає явних соціальних передумов для таких дій. В свою чергу, "Грузинська мрія" буде триматися за своє становище до останнього, усвідомлюючи, що альтернативою може бути еміграція або ув'язнення.

Слід, однак, розуміти, що масові протести відкрили б вікно можливостей не лише для прозахідної опозиції, а й для проросійських сил, які в реальності не дуже популярні у Грузії. Відверто проросійські партії до грузинського парламенту не пройшли. Іванішвілі сконцентрував у своїх руках усі нитки взаємин із Кремлем і намагається лавірувати, щоб не опинитися в повній залежності від РФ.

Але уявімо собі таку ситуацію: "Грузинська мрія" розуміє, що програє в силовому протистоянні з опозицією. Інститути влади у Грузії розхитані, ситуація нестабільна. Чи звернеться в цьому випадку Іванішвілі по допомогу до своїх російських партнерів? І чи спробує Росія, користуючись такою нестабільністю, втрутитися у внутрішні справи Грузії, як вона це намагалася зробити у Казахстані 2022 року? Такий варіант може призвести до повної залежності грузинської влади від Росії, як це сталося з режимом Лукашенка у 2020 році.

Проте ще більшу загрозу становить український варіант, яким "Грузинська мрія" лякала своїх виборців перед виборами. Цей сценарій може втілитися в життя, якщо Іванішвілі зазнає поразки. Хоча на початку це може не призвести до повномасштабної агресії, подібної до тієї, що відбулася в Україні у 2022 році, цілком ймовірним є повторення подій 2014 року, коли керівництво країни втікало до Ростова-на-Дону, а частина грузинських територій могла б бути відторгнута.

Безсумнівно, для Росії вигідним є й третій можливий варіант: Іванішвілі залишається при владі на своїх умовах — без компромісів, але й без суттєвих протестних акцій. В такому разі, здавалося б, грузинська влада могла б продовжувати маневрувати. Варто зазначити, що відразу після виборів вона, наприклад, оголосила, що відновлення дипломатичних відносин із Росією заради територіальної цілісності (особливо на умовах Москви) точно не відбудеться.

Але в Іванішвілі в цьому випадку майже не залишиться варіантів, окрім як іти на уклін до Кремля. Ізоляція Грузії з боку ЄС і США, як і втрата шансів на євроінтеграцію майже неминучі. Уже зараз співпраця із західними країнами стрімко згортається. І це торкнеться не тільки політики, але напевно торкнеться й економіки.

Єдина дійсно вагома альтернатива торгівлі з Європейським Союзом полягає у зміцненні відносин з авторитарними країнами, такими як Туреччина, Китай і, передусім, Росія. У контексті Росії, через Грузію, може зрости обсяги товарів, підпорядкованих санкціям, що несе в собі ризик вторинних санкцій з боку Заходу проти Тбілісі і загрожує перетворенням Грузії на економічного сателіта Російської Федерації.

Таким чином, прагнення влади Іванішвілі ставить Грузію у залежність від Росії. На думку деяких експертів з Тбілісі, країна, ймовірно, вступає у нову еру — євразійську. У цьому контексті грузинам, ймовірно, доведеться відкласти свої сподівання на євроінтеграцію на тривалий час.