Оновлена карта Харкова: зміна назви - вулиця АРХИПА ЛЮЛЬКИ.

Архип Люлька — видатний український інженер-авіаконструктор, відомий своїми досягненнями у сфері авіаційних двигунів. Його життєвий шлях тісно пов'язаний з містом Харків, де він працював у Харківському авіаційному інституті.

Народження відбулося 23 березня 1908 року в селі Саварка, яке нині є частиною Богуславського району в Київській області.

Виріс у малозабезпеченій селянській сім'ї. Коли йому виповнилося сім років, його мати пішла з життя. Батько залишився сам із восьмома дітьми. Усі вони навчалися в місцевій неповній школі.

У період з 1919 по 1921 рік у Саварці директором школи працював математик Михайло Кравчук. Він став опорою для дванадцятирічного Архипа Люльки в тяжкі часи, коли хлопець втратив батька.

Після школи Архип Люлька навчався у профтехшколі в м. Біла Церква. Вищу освіту здобув на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. Пішов в аспірантуру при Харківському науково-дослідному інституті промислової енергетики, однак не завершив навчання і розпочав працювати інженером-дослідником на Харківський турбінний завод.

За путівкою комсомолу Архипа відправили у Харківський авіаційний інститут. Там він працював на кафедрі авіаційних двигунів і зрозумів, що вік поршневих двигунів вичерпався. Люлька вирішив використати для поступального руху тільки реактивну тягу від стисненого і нагрітого газу, що виривається назовні з величезною швидкістю.

Вчена рада інституту рекомендувала обговорити матеріали проекту з експертами в Москві. І хоч там Люлька отримав схвальні відгуки, реалізація його ідеї затяглася.

Пізніше міністр авіаційної промисловості призначив Люльку на посаду керівника проекту з турбореактивних двигунів у Ленінграді.

Початок Другої світової війни призупинив роботи над новим типом двигуна. Люльку разом з командою фахівців евакуювали на Урал. Спочатку він працював на Челябінському тракторному заводі, де займався вдосконаленням повітряних систем для танків. Проте через рік Наркомат озброєння та керівництво авіаційної галузі знову зосередилися на терміновій реалізації концепції створення турбореактивного двигуна. Можливо, це було пов’язано з появою на фронті німецьких реактивних винищувачів "Мессершмідт", які розвивали швидкість до 860 кілометрів на годину.

Архип Люлька продовжив вдосконалення свого винаходу в маленькому містечку Билимбай, а з 1943 року перебрався до Москви, де працював у Центральному інституті авіаційних двигунів. Вже через три роки він став керівником бюро, що займалося проектуванням реактивних двигунів.

У липні 1946 року, після успішного завершення стендових випробувань вітчизняного турбореактивного двигуна С-18, головний конструктор Архип Люлька разом із своїми колегами Луссом, Козловим, Новиковим та Тарасовим отримали ордени за свої досягнення. У 1947 році Архип Люлька, який очолив розробку авіаційних двигунів, був удостоєний ордена Леніна.

У лютому 1947 року двигун ТР-1 успішно пройшов державні випробування. Пілоти-випробувачі відзначили, що характеристики двигунів TP-1 значно переважають німецькі аналоги ЮМО і БМВ. ТР-1 гарантує надійність польоту літака в усіх швидкісних режимах на висоті до 9 тисяч метрів. У п'ятдесятих роках з'явився авіаційний двигун АЛ-7, а згодом і його вдосконалена версія АЛ-7Ф. Цей реактивний двигун вперше отримав ім'я свого творця.

На початку 1950-х років стартер з турбокомпресором, розроблений Люлькою, здобув велику популярність завдяки своїй надійності та компактним розмірам. Цей пристрій вважається одним із найкращих у світі, і саме завдяки ньому радянські вчені Люлька, Лусс і Новиков вперше отримали патент у своїй галузі.

На літаках, оснащених двигунами Люльки, було зафіксовано понад десять світових рекордів.

У сім'ї Архипа Люльки виросло троє дітей: сини В'ячеслав і Володимир, а також донька Лариса, які згодом стали фізиками, інженерами та науковцями.

Помер Архип Люлька 1 червня 1984-го у Москві, похований на Новодівичевому цвинтарі.