Після похорону синів подружжя з Черкащини вирішило взяти на виховання трьох дівчат: їхня зворушлива історія.

Поділитися любов'ю після особистої втрати. Пара з Черкащини, Оксана Харченко та В'ячеслав Матата, вирішила стати опікунами трьох дівчаток після жахливої загибелі своїх двох синів. Тепер вони виховують сестер, батьки яких втратили батьківські права. Ірина Васюра дізналася, як проходить їхнє життя і про їхні мрії.

Ця кімната стала осередком для сімейних зустрічей та відпочинку. Сьогодні Діана, Настя та Оксана займаються виготовленням квітів зі стрічок. Це заняття їм показала Наталія, яка тепер виконує роль старшої сестри для дівчат. Настя, якій 15 років, першою поділилася своїми щоденними турботами.

Анастасія, дитина під опікою:

У нас є окрема кімната, і щоранку я буджу всіх, щоб вони підготувалися до школи.

Дівчатка вже дев'ять місяців перебувають у новій родині. Раніше їхнє життя проходило з батьком, але з часом у нього, як і в матері, відібрали батьківські права, що призвело до вилучення доньок з їхньої родини.

Діана, підопічна дитина:

Нас забрали в патронатну в Шевченкове і потім сюди в Юркове. Трохи було страшно, бо це переходить в другу родину, а тоді ми вже звикли тут уже.

Поступово адаптувалися до нової родини. Оксанка, найменша з сестер, скромно демонструє нам свій перший подарунок для прийомних батьків.

Оксана, учениця школи:

Це ми з Діаною створили, вона допомогла мені виготовити це сердечко.

Питання опіки в цій родині обговорювалося вже тривалий час. Дорослі нащадки виявили свою підтримку щодо ініціативи батьків.

Наталія Лазаренко, дочка Оксани:

Поки Роми ще був з нами, це питання неодноразово піднімалося в нашій родині. Мама запитувала, як ви будете реагувати на це, а ми з братом відповіли, що готові допомогти і підтримати. Це було наше спільне рішення, і якщо батьки так вирішили, ми завжди були на їхньому боці.

Остаточне рішення було прийнято після сумної загибелі обох синів.

Оксана Харченко, наставниця дітей:

Він досягнув 23 років і повинен був відзначити ще один рік, адже народився 24 лютого, але загинув 14 серпня. Знову ж, 14 жовтня він з'явився на світ, а 14 березня його життя обірвалося.

Старший брат Андрій загинув від ножових ран у 2014 році, тоді як молодший Роман втратив життя в 2022 році, захищаючи Київщину. На фотографіях у вітальні обидва усміхаються і виглядають щасливими разом. Найближчий друг Романа та чоловік Наталі, також військовий, відзначає, що мати велику родину була їхньою спільною мрією з дружиною.

Дмитро Лазаренко, чоловік Оксани:

Родина має для мене величезне значення; це моя опора, мої корені, причина, чому я живу. З ними я відчуваю радість і щастя, можна сказати, що вони наповнюють моє життя змістом.

Щоб оформити опікунство над дітьми, Оксана з чоловіком В'ячеславом відвідували спеціальні курси. Їхнє найголовніше бажання, каже жінка, поділитись любов'ю і турботою, а ще передати дівчаткам важливий життєвий досвід.

Оксана Харченко, наставниця дітей:

Людяність, адже ці серця, на жаль, надто жорстокі; вони не знайомі з материнською ніжністю та любов’ю. Для мене вони стали справжнім порятунком, адже я звикла до великої родини.

Окрім цього, родина у пам'ять про молодшого Романа, за гроші, які отримала після його загибелі на війні, спорудила дитячий майданчик. А ще будує церкву Покрови Пресвятої Богородиці - захисниці воїнів.

В'ячеслав Матата, захисник дітей:

Цей проект присвячений пам'яті нашого сина, який мріяв про церкву. Ми хочемо залишити спадщину для майбутніх поколінь, адже ми не безмежні у часі. У нашому селі раніше не було жодної церкви, і ця стане першою. Це місце буде важливим для наших дітей та їхніх нащадків, адже покоління змінюються, а віра залишається.

Подружжя стверджує, що неможливо змиритися з втратою своїх дітей. Однак вони мають надію, що зможуть зробити світ трохи кращим для інших.