Як Японія досягла світового лідерства: Важливі уроки для України
Усі війни рано чи пізно закінчуються. Як саме -- залежить від багатьох чинників.
Це може бути повна безумовна капітуляція, як сталося з нацистською Німеччиною; капітуляція з певними умовами, як у випадку з імперською Японією; або припинення вогню на невизначений термін (перемир'я), як у Корейській війні. Після конфліктів держави-учасниці можуть залишатися розділеними (Західна і Східна Німеччина, Північна і Південна Корея), з частиною території, незаконно окупованою однією зі сторін (Північні території Японії). В обмін на мир деякі держави втрачали території, як Фінляндія, а деякі згодом змогли об’єднатися з тимчасово втраченою частиною (Німеччина).
Історичний досвід свідчить, що для майбутнього розвитку важливішими є не юридичні аспекти завершення війни, а наявність чіткого плану відбудови, відповідних політико-економічних умов та волі до його втілення. Важко передбачити, коли саме настане день нашої перемоги і на яких умовах завершиться війна проти російського фашизму. Проте вже можна стверджувати, що завдання з повоєнної відбудови України буде безпрецедентно складним у сучасній історії.
Коли виникають завдання такого масштабу, доцільно звернутися до досвіду інших країн. Часто згадується "План Маршалла" з повоєнної реконструкції Європи, хоча й донині не всі розуміють, що американська програма відновлення здебільшого охоплювала Британію та Францію, а не Італію та Західну Німеччину. Насправді це був комплексний план США, спрямований на перетворення Європи в безпечний континент, об'єднаний економічними та політичними цілями (як, наприклад, усунення комуністів із усіх структур влади), а також системою колективної безпеки.
У нинішньому історичному контексті навряд чи можна сподіватися на повторення подібної ситуації щодо України, яка веде перемовини про вступ до Європейського Союзу та прагне приєднатися до НАТО. Однак існують й інші приклади, хоча вони стосуються дещо віддаленішого регіону — Східної Азії.
Японія є країною, яка має унікальний досвід відбудови після масштабних руйнувань. Декілька разів протягом останнього століття ця країна відновлювала власну інфраструктуру й економіку після природних катастроф і Другої світової війни. Саме в Японії було розроблено так звану східноазійську модель економіки, яка не лише підняла повоєнну Японію, а й стала в пригоді в розвитку Південної Кореї, В'єтнаму й Китаю, коли вони самі виходили з тривалих і кривавих громадянських конфліктів, що відбувалися не без участі зовнішніх сил.
Японський досвід заслуговує на увагу з двох основних причин: по-перше, він сам по собі містить багато цікавих аспектів, а по-друге, Японія має потенціал стати одним із ключових партнерів у майбутній відбудові України. Підготовчий процес уже розпочався, тому варто звернути увагу на те, як у цій країні здійснювалися відновлення та реконструкція в недалекому минулому.
1 вересня 1923 року потужний землетрус завдав нищівного удару по найбільшим містам Японії — Токіо та Йокогамі. Стихія знищила понад 100 тисяч життів у вогняній пастці, близько 500 тисяч будівель і сотні промислових об'єктів були перетворені на попіл. Інфраструктура, включаючи дороги, порти та залізничні колії, зазнала катастрофічних руйнувань. Перед японським урядом виникло нагальне завдання — якнайшвидше відновити нормальне життя в країні. Найбільша дилема полягала в тому, чи відбудовувати все за попередніми планами, враховуючи непорушність прав власності на будівлі та землю, або ж розробити новий план розвитку міської інфраструктури.
В умовах тотального дефіциту ресурсів було ухвалено рішення будувати новий Токіо й нову Йокогаму так, щоб унеможливити майбутню загибель людей у пожежах, із широкими дорогами та інфраструктурою, яка б задовольняла потреби громад у різних районах міста.
Токіо було поділено на відносно невеликі територіальні одиниці, у кожній з яких створили громадську раду за участю місцевих мешканців і муніципальної влади. Цим радам було надано повноваження вирішувати, як найкраще планувати свою територію, які соціальні об'єкти будувати та за які кошти. Значні ресурси отримали завдяки відчуженню 10% приватних земель в інтересах громади. Сучасний Токіо, найбільший мегаполіс світу, був спланований саме тоді, хоч і зазнав коригувань через трагічні події Другої світової війни.
Після завершення Другої світової війни Японія опинилася в руїнах. Втративши понад третину ВВП, країна зазнала масштабних руйнувань десятків міст, серед яких суттєво постраждали Токіо, Йокогама, Хірошима, Нагасакі та Окінава, а також втратила майже три мільйони своїх громадян. Важливо витратити час на ретельне фахове дослідження процесу планування та реалізації відновлення цих міст і територій. Незважаючи на те, що не все вдалося втілити одразу і без помилок, дуже цікавими є висновки, зроблені японцями. Завдяки наполегливій праці уряду, громадськості та бізнесу, за підтримки США та інших країн, Японія почала свій шлях до світової еліти, досягнувши небачених раніше темпів економічного зростання. Згодом досвід Японії був використаний у Південній Кореї, значною мірою у В'єтнамі, а пізніше і в Китаї.
Відновлення Японії та інших країн Східної Азії після війни значною мірою залежало від активної ролі урядів та державних інституцій. Вони забезпечували фінансування, координацію і створення сприятливих умов для розвитку приватного сектору та зовнішньої торгівлі. Завдяки державним структурам вирішувалися питання налагодження експорту. В умовах зруйнованої економіки і нестабільної національної валюти приватним компаніям, навіть найбільшим, було важко залучати кредитні ресурси. Натомість держава, спираючись на міждержавні домовленості та гарантії, могла залучати зовнішнє фінансування і сприяти його притоку в економіку.
Інша річ, що було зроблено безпрецедентні кроки з ефективного використання цих коштів для відбудови промислової бази, яку згодом передали в приватні руки. Наприклад, було принципово вирішено, що фінансування спрямовуватиметься насамперед до секторів, які забезпечують максимальний експорт (Японія імпортує майже 100% енергоресурсів і 70% продовольства), й водночас досягнуто домовленостей зі США та іншими країнами щодо особливо сприятливого зовнішньоторговельного режиму.
Внутрішня політика уряду була спрямована на налагодження ефективної співпраці з регіонами та місцевими органами влади, щоб і там створювали робочі місця та належні умови для життя, аби утримати населення. Таким чином намагалися уникнути надмірної концентрації робітників у містах. Паралельно здійснювали значні інвестиції у соціальну інфраструктуру, зокрема в освіту. Уряд чітко розумів, що успішність відновлення залежить від якості робочої сили, а громадяни мають бачити результати спільних зусиль, відчувати покращення життя та стабілізацію критично важливих елементів — забезпечення продуктами харчування, водою та електроенергією.
Спочатку США надавали значну підтримку, включаючи постачання їжі та медикаментів (хоч це може здатися жартом, але саме в той час американці навчили японців їсти бутерброди, які до того були невідомі в Японії). Приватний сектор значною мірою проводив соціально орієнтовану політику, спрямовану на підвищення загального добробуту, а не на максимізацію прибутків. Уряд суворо дотримувався принципу чесної конкуренції як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках, справедливо вважаючи її потужним інструментом для покращення якості продукції, яку почала виробляти промисловість.
Ефективна діяльність уряду, порозуміння між державними структурами й народом були наслідком ухвалення нової повоєнної конституції Японії, яка чітко та збалансовано визначила повноваження структур влади, встановила режим виборчої демократії, механізми взаємодії уряду й парламенту, діяльності політичних партій. Визначну роль у створенні конституції Японії, яка діє й нині, відіграли Сполучені Штати. Крім того, було докладено особливих зусиль, аби залучити для роботи в уряді професійних і патріотично налаштованих державних службовців, які мали необхідні знання й досвід, набуті в країнах Європи під час реставрації Мейдзі.
Значним випробуванням для Японії став потужний землетрус Аваджі-Ханшін 1995 року, який спричинив масштабні руйнування в промисловому місті Кобе. На основі досвіду подолання наслідків цього стихійного лиха були розроблені національні рекомендації щодо дій рятувальних служб і місцевої влади в умовах екстремальних ситуацій. Ці рекомендації виявилися надзвичайно корисними під час відновлення інфраструктури після землетрусу та цунамі 2011 року в регіоні Тохоку, четвертого за останні сто років масштабного відбудовчого процесу в Японії.
В результаті катастрофи загинуло близько 20 тисяч осіб, сталася аварія на АЕС "Фукушіма-Даїчі", а значні території, що використовувалися в сільському господарстві, були забруднені. Також виникла необхідність у тимчасовому розміщенні сотень тисяч людей, які залишилися без житла. Постало питання, які конкретні дії є найефективнішими для відновлення зруйнованих будинків, лікарень і шкіл.
Висновок, викладений у звітах комітетів з відновлення, є досить очевидним: перш за все, необхідно звести тимчасове житло та базову соціальну інфраструктуру для тих, хто займатиметься відбудовою зруйнованих об'єктів. Далі слід проводити планування з урахуванням досвіду катастроф, наприклад, розглядаючи можливість перегляду систем водопостачання та каналізації, розподіленої електрогенерації, вибору будівельних матеріалів для певних споруд, і лише після цього приступати до будівництва.
