Ніколи не дозволив супротивнику просунутися вперед: хроніка бійця.

Він був на передовій захисту Бахмута, Курдюмівки та Вовчанська. Протягом майже трьох років повномасштабної агресії, прикордонник-розвідник Павло Скочук разом із своїми товаришами зуміли утримати всі свої позиції і жодного разу не дозволили ворогу просунутися вперед. Більше того, їм вдавалося знищувати плани загарбників і завдавати їм нищівних поразок.

Про подвиги військових розповідає Ольга Лучек у своєму сюжеті.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони:

Ми стояли настільки близько, що чули, як вони обчищають свої лопати від землі, стукаючи їх одна об одну.

У кожному зіткненні Павло ставив своє життя на кон, щоб вивідати наміри супротивника та в майбутньому завдати вирішального удару.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони:

Моя задача полягала у виявленні переміщень противника; ми проводили пошуки бліндажів та складів з боєприпасами, завдаючи їм шкоди.

У серпні 2023 року в Курдюмівці Павло спочатку виконував обов'язки піхотинця, а згодом став бійцем повітряної розвідки, де займався коригуванням вогню. Разом із товаришами по службі він всіма силами стримував ворога, не дозволяючи йому зробити жодного кроку вперед.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони:

Спостерігали за стежкою, куди скидували боєприпаси, і звідки їх брали. Раптом помітили, як наближається окупант. Хлопці з міномета вистрілили міною просто під його ноги, і він впав, вражений подією. Не знаю, що з ним сталося далі, але незабаром він підірвався, кинувся в будинок і, ймовірно, залишився там назавжди. Проте були випадки, коли люди, шоковані, продовжували діяти, ніби нічого не трапилося.

А далі квітень 2024. Дорога на Вовчанськ. Тут Павла з побратимами окупанти зустріли щільними обстрілами.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони:

Удар авіабомб залишає незабутнє враження, адже його звук та вібрації, що поширюються по землі, деревах і всьому навколишньому, вразливо відгукуються в пам’яті. Це відчуття є найяскравішим спогадом.

І навіть у найважчі моменти, коли дух їхній починав слабшати, а сил залишалося обмаль, бійці завжди підтримували один одного.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони:

Потрібна була допомога, і він один пішов на ту позицію, вивів трьох і під обстрілами, і там ще беха заїхала кацапська, тобто дуже тісні відносини, і дуже переживаємо один за одного.

Перед початком війни Павло працював тренером з більярду. Під час відпустки, вперше за тривалий період, він вирішує взяти до рук не зброю, а більярдний кий. Займається грою зі своєю донькою, яка колись була його ученицею. Він зазначає, що саме цей вид спорту допомагає йому відволіктися від думок про війну і служить своєрідною терапією.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони:

Наприклад, коли я залишаю більярдну після захоплюючої гри, часто задумуюсь, де ж я залишив автомобіль, адже в такі моменти всі думки про машину просто випаровуються.

Марія, донька, ділиться своїми почуттями, стверджуючи, що є найважливішою опорою для свого батька. Як чемпіонка України з більярду, вона зазначає, що кожне змагання в її кар'єрі вона присвячувала саме йому в своїх думках.

Марія Скочук, дочка прикордонника та володарка титулу чемпіонки України з більярду:

Звісно, я дуже пишаюсь ним, що він обороняє нашу Україну, я навіть уявити не могла, що мій тато стане військовим і мрію, щоб поскоріше закінчилася війна, та він повернувся додому, і був поряд з сім'єю.

Невдовзі Павло знову стане на захист фронту. Хоча про майбутнє він не будує жодних планів, впевнений, що кожен із нас повинен наближати перемогу вже сьогодні.

Павло Скочук, службовець прикордонної охорони: