Норвегія виявила підвищені показники радіації на своїй межі з Росією.

Цю інформацію наводить РБК-Україна, посилаючись на The Barents Observer.

Згідно з інформацією DSA, на двох станціях контролю за радіацією - Вікшьофьелль і Сванховд - були виявлені сліди цезію-137. Цей радіоактивний ізотоп виникає в процесі розпаду урану-235, який застосовується в паливі для атомних реакторів і в ядерній зброї.

При цьому агентство зазначає, що рівень цезію є "значно нижчим". Проте він все ж перевищував звичайні норми, які складають приблизно 5 мікробеккерелів на кубічний метр.

Зазначається, що радіоактивний ізотоп був виявлений між 9 і 12 вересня тільки на станціях поблизу норвезько-російського кордону. Інші пости спостереження в північній Норвегії та Лапландії не виявили підвищення рівня радіації. Також не було жодних повідомлень про наявність цезію-137 на території Росії.

У DSA зазначили, що джерело забруднення цезієм-137 залишається невідомим. Однак в Баренцевому морі працюють кілька атомних криголамів та підводних човнів. 16 вересня там завершилися масштабні стратегічні навчання "Океан-2024" завершилися 16 вересня.

Однак фахівці вважають, що ймовірність витоку цезію-137 через несправності реакторів на суднах є низькою.

Ще однією ймовірною причиною може бути випробування російської ракети з ядерним двигуном "Буревісник". Полігон для запуску цієї ракети розташований на архіпелазі Нова Земля, де раніше СРСР проводив ядерні випробування.

Згідно з інформацією, оприлюдненою Barents Observer, влітку та на початку осені на архіпелазі Нова Земля активно діяли російські ядерні експерти. У цьому районі зафіксували спеціалізовані судна компанії "Росатом", а також на військовому аеродромі "Рогачево" здійснювали посадку транспортні літаки Іл-76.

Згідно з інформацією, наданою Бредом Меллером з департаменту надзвичайних ситуацій DSA, джерелом цезію можуть бути також лісові пожежі.

Опади від аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та навіть ядерні випробування в атмосфері до 1962 року все ще можна виміряти в природі. Цезій-137 має період напіврозпаду близько 30 років.